Мокрі фото (продовження)

Ось чим батько вирізнявся до останніх днів свого життя – він завжди цікавився новим, намагався опанувати нове. І якщо він не знав з чого почати, чи як почати, то він ніколи не стидався звернутись до фахівця, чи просто, тямучої людини. І спитати, дізнатись – а як оце та оце робиться? І першим, до кого звернувся батько у фотоділі був дядя Вані Косаревський. Бо з усіх тих архітекторів, які тоді працювали в Академії, він єдиний, хто добре володів фотокамерою. От мій батько і пішов у нього вчитись. До речі, в тому архітектурному колі все робилося того часу дуже просто: «Ти цікавишся, ти хочеш? То давай – вчись у мене!» Все будувалось на справді дружніх стосунках, без ґешефтів і розрахунків.
Отож, батько дуже активно взявся до діла. Перш за все треба було мати свій фотоапарат. І він його купив на Сінному базарі, зразу за рогом на Воровського (справжня назва: Бульварно-Кудрявська). На хідниках, попід стінами кількох старосвітських будинків лежав і стояв товар. На хіднику дуже органічно поєднувались залишки довоєнного побуту, дореволюційні різні дрібниці і трофейні скарби добуті рядовими визволителями Європи.

далі буде

Мокрі фото (продовження)

Командний склад армії-визволительниці на хідник свої трофеї не викладав. Для цього були комісійні магазини. Особливо розкішний магазин знаходився навпроти і навкіс від цирку «Шапіто» на розі Саксаганського і Червоноармійської. Чогось мені пригадується там здоровенне кругле дзеркало, може метр у діаметрі, в оправі з карельської берези. І стояло воно на нічному столику теж із карельської берези. Коричневе, лискуче все зіткане із мерехтливих світлих і темних смужок деревного візерунку. Було там і біле боа з писцевого хутра і величезне віяло з білого страусового пір’я ...
На розі Ворошилова (Ярославів вал) і Воровського (Бульварно-Кудрявська) просто на газеті, на хіднику долі лежало кілька фотокамер різної стадії побитості. Всі трофейні. «Найновішу» з них і вибрав собі батько.
Вони удвох із Косаревським якось відрехтували її. І стала камера придатна до діла.
Знімав батько на широку плівку. А проявляв плівку у чорнім пластмасовім бачку. Але щоб проявити плівку, її заправляв у повній темряві в такий пристрій – «катушку». Хоч батько робив все дуже гарливо, але повна темрява утруднювала точність рухів. І дуже часто, на початку, плівка або надривалась із краю, або заламувалась. «Катушку» батько вставляв у бачок, заливав туди проявник і так починалась проявка. Далі розчин фіксажу, промивка протічною водою. Кран один у коридорі на три квартири. І вода в крані холоднюча. Як починаєш мити руки, то поки скінчиш, зашпори в пучки заходять. А батько годинами бовтався в тих своїх бачках і ванночках.

далі буде