Сефер-наме (продовження)

Поліцай підгонить мене: «Швидко, швидко!», а сам їде на велосипеді. Через тунель. І я по жолобку котив його велосипед. Він за мною по сходинках. Веде мене до будівлі. Я думаю – гестапо. Але ні – контора по найму робочої сили.

Переслали мене до державного господарства. Ну а там мав возити на станцію капусту і брукву. Возив волами. Ну їду я тими волами. А в німців так – що впало – лежить, ніхто не візьме. А я раз скинув качанчик капустини. Озираюсь – старий один підтюпцем підбіг і підхопив. Став я кожного разу по кілька качанчиків скидати. Хтось підглядів і доніс управляючому. Зразу ж мене перекинули на гній.

Тут з одним італійцем був випадок. Воли не хотіли йти, а він їх бив вилами. Та неоковирно повернув вістря. І пробив одному волу підчерев’я. Кров просто чуріла. То він гноєм і землею забив дірку. Та так вдало, що зупинив кров. Віл той наступного дня не підвівся і його зарізали. Ага, ще одне – возив я гній з одним українцем – Бубликом. Бачимо ми з Бубликом, що італійцям варять локшину. А нам тільки суп гороховий. Прийшов я до куховарок (бо там були одні баби) і кажу їм, що не їстиму горохового супу. І Бублик перед тим до кухні ходив, щоб гороховий замінили. Тоді ті чортові куховарки дали нам карточний пайок, щоб ми самі собі готували. Ми з бабами добре полаялись. Але взяли таки той пайок. Зварили і пожерли. І лежимо, відпочиваємо. Коли викликають мене і щоб речі захопив. Вийшов з речами. А мене вже чекають.

далі буде