Птахи (продовження)

А жив Женя в щілині між двома будинками по вулиці Артема 12. Якщо хтось буде проходити, то нехай зауважить – на глухій стіні будинку №12 десь на висоті 2-3 метри іще стирчить труба. Та труба проходила крізь їхню кімнату. Кімната у вигляді літери «Г». Ну я, тоді хлопчина, та й то не широкої кості, якщо розставляв руки, то ледь-ледь не торкався протилежної стіни. А в кінці цього пеналу-кімнати було вузьке вікно. І виходило воно не на вулицю Артема, а в якусь загородку. Трохи світла з тієї загородки. І постійне жовтаве світло від лампочки. Вона горіла весь час. Дядя Гриша мав добрі руки і тямущу голову, то й вмів підключатись до проводки якоїсь шараги, що була по сусідству.

 Ще дядя Гриша був великий руко умілець по всяких альфрейних малярських і ліпних роботах. І друзі і знайомі в нього добрі ремісники. Я дядю Гришу не пам’ятаю жодного разу п’яним, а крутився я в них досить-таки часто. А от інші приятелі, бувало, і добряче закладали за комірець. Його добрий знайомий, здається, столяр, дядя Міша з получки добре випивав. Так людина була тиха й родинна традиційно-реміснича єврейська. Але та получка порушувала спокій родинний. І його старий батько і його дружина дорікали йому за нетрадиційні випивки. На що він голосно заявляв: «Завтра брошу пить и начну переодеваться!...»

далі буде

Птахи (продовження)

Про коноплі ще трохи. Тоді бідні люди та й наша родина, теж ніяк не заможна, робили з конопляного насіння урду. Для цього в неполивну макітру насипати конопляне зерня, заливали окропом і починали розтирати кописткою або качалкою. Тільки, щоб копистка із твердого дерева – чи з груші, чи з акації, чи з дуба. І до того стану розтирати зернята, щоб вони перетворились на сметано подібне «молочко». Якщо «молочко» підігріти і добре з «молочка» випарувати воду, то вийде пахуча і смачна паста – вурда. Нею можна начиняти и пиріжки, а краще вареники.

Моя бабуся, мамина мама, Мінна Павлівна походила з Прибалтики. То вона простіше вчиняла з конопляним насінням. Підсмажувала його у каструлі, запхавши у витоплену грубку. А тоді на старовинній, ще дореволюційний, м’ясорубці, промелював те насіння разів два, чи й три. І виходила темно-сіра, запашна й масна паста, що ледь хрустіла на зубах. Бабуся із конопляної пасти і сірого хліба-«кирпичика» робила бутерброди і давала їх нам з батьком. Коли ми мандрували кудись на етюди чи до Лаври, чи у Виду бичі, чи до Голосіївських ставків.

Далі буде