Птахи (продовження)

Пташок продавали хлопчаки і підлітки. Клітки найрізноманітнішої величини  і форми виносили старі чоловіки і літні жінки. Всяке насіння для птахів продавали тільки жінки. Стандартними пожильцями кліток біли щиглик і чиж. Канарок у 47-48 роках я не пам’ятаю. Вони почали з’являтись значно пізніше, і то в теплу погоду. Ще часом з’являлись на базарі величезна кількість чечіток. Хто не знає, чи забув, то мушу нагадати: чечітка – маленька пташечка, прилітала до нас великими зграями із півночі. Маленька сіренька пташечка. А на чолі в неї і на волі малинове пір’ячко. Мила й рухлива пташечка. І пісенька у неї простенька і бадьоренька. Дуже зрідка там продавали посмітюшок – чубатих жайворонків. Синиць вистачало великих, менше траплялось невеличких блакитних синичок.

Папужок, тих австралійських, зразу по війні не було. То вже вони значно пізніше з’явились в оселях киян.

Далі буде

Птахи (продовження)

Ліворуч, туди за снопами, зерном і свійськими птахами торгували й домашніми наїдками – квашеною капустою, огірками, моченими яблуками. А подільські торговки в закритих кошиках, щоб не вичахли, виносили на продаж великі гарячі пиріжки. З горохом, з капустою, з картоплею. За тими жіночками й бабусями, що торгували пиріжками, бігали й відловлювали їх фінінспектори. А їм лягаві допомагали. Фінінспектори, ті шакали базарних збіговиськ, намагались де тільки можна і кого тільки можна, прихопити, наздогнати, кліщем вчепитись і видерти останні засмальцьований «рубель» у людини.

От батько мого друга Жені, дядя Гриша, скооперувався з якимось старим майстром-ліварником. І вони нишком у кімнаті-щілині між двома будинками, відливали з розплавленого алюмінієвого дроту – казани. Плавили той алюмінієвий дріт у плиті, яку дядя Гриша склав власноручно. А тьотя Муся, Женіна мам, ходила туди вниз, по Смирнова-Ласточкіна, на Житній базар. Там і продавала алюмінієві казанки. І їй, звичайно ж, доводилось бігати від тих базарних шакалів-фінінспекторів.
Далі буде