Мокрі фото (продовження)

Для друку фотографії, спочатку контактного, батько змайстрував дивний прилад із деревних брусочків, картону, фанери, скла і електричної лампи всередині споруди. Таким же чином, тільки меншого розміру, зробив ліхтар із червоним невеликим, як записник, склом. Де він його дістав не знаю. Певно, що в когось у фотолабораторії Академії чи Діпросільбуду, який тоді знаходився на подвір’ї Софійського заповідника.
І проявляти і друкувати батько починав тільки тоді, коли ми лягали спати. І коли він закінчував свою справу мені не відомо. Бо від примарного і неприємного червоного світла фотоліхтаря я міцно заплющував очі і якось непомітно засинав. Але й крізь сон я чув, як батько рипав дверима, як у коридорі з напругою била вода у залізну дзвінку раковину. Там батько у крижаній воді промивав, прополіскував свіжі фотовідбитки. А от для проявки плівки певного ґатунку потрібно мати розчин відповідної температури. Тоді доводилось гріти на керогазі чайник і зміщувати окріп із крижаною водою із крану.

далі буде

Мокрі фото (продовження)

Другий фотоапарат батько купував певно, року 48, а можливо й 49. Зараз поясню, чому не купив, а купував. Бо він не менше місяця приглядався до нього. І мене брав із собою. Той комісійний магазин знаходився на правому боці вулиці Леніна на кілька будинків нижче готелю «Інтурист». Від нього униз ішов цілий ряд старосвітських будиночків, ну просто, як у часи Фундуклея. В одному із них і знаходився комісійний. Там все разом, як у печері Аладіна. Дуже дорогі букіністичні книжки і поруч біноклі, фотоапарати, якісь годинники чи хронометри, може ще якась апаратура, важко мені сказати, може то були барометри серед тих дивних речей. І на поличках ціла виставка трофейних фотоапаратів. Всі вони блищали об’єктивами, ніби то бугаї вилупились на покупців своїми виряченими очима. Подерті, пошкрябані дорогі шкіряні футляри із оксамитовою підкладкою в середині, тьмяна мідь якихось ричажків, коліщаток, штирків і кнопок, блиск нікелевих деталей ... Батько брав мене в свої походи до комісійного. Все придивлявся, примірявся. Пам’ятаю, що дуже зрідка з полиць зникали фотокамери. Більшість стояли нерухомо місяцями.
Потім батько потяг туди і дядю Ваню Косаревського. Тепер вони удвох дивились, приглядались до фотоапаратів. Дивились крізь об’єктив напряму, зазирали у темні нутрощі камер. Я так зрозумів, що вони вже пригледіли собі один фотоапарат. Але вони ще передивились і всі інші фотоапарати, щоб чогось не проґавити. І от тоді, коли вони вивчили, можна б сказати, вони повернулись до потрібного. Тобто, дядя Ваня був за експерта, як людина, що мала більше досвіду в робі з цими механізмами.

далі буде