Про "пожарку" (продовження)
Aug. 31st, 2014 09:41 pm![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
yurlogvynАле повернімось до примари будинку № 11 по Георгієвському провулку. Під час денікінської навали Нарбут і жив там і навчав потихеньку студентів. Там він і захворів. Там і скінчилось його навдивовижу коротке життя – 34 роки! Проте й досі, і маю надію, й надалі його доробок буде взірцем для тих митців, що живуть на цій землі і для цієї землі.
А наша квартира знаходилась на відстані якихось 50 метрів від «пожарки». Якщо й не менше. Тільки жили ми в підземеллі, тобто в підвалі колишнього єпархіального будинку.
Глибина підвалу сягала чотирьох метрів нижче бруківки подвір’я. Через два вікна тільки у червні до нас зазирало сонце. Одинадцять місяців у нашому помешканні сонця не було. Тому мене завжди тягло нагору, до сонця. А як сонця не було, все одно на подвір’ї було світліше.
Та й не тільки на подвір’ї світло. На подвір’ї було весело. І дуже галасливо. Від ранку до пізнього вечора наш двір, тобто ущелина між червоно цегляним муром Софійського заповідника і стінами із жовтої цегли нашого будинку, був сповнений найрізноманітніших звуків. Від ранку до вечора подвір’я гуло, верещало, свистіло, репетувало, співало, рахувало, нявчало, кукурікало і гавкало! Все що завгодно чулось. Там була неймовірна кількість дітлахів. Починаючи від тих, хто тільки ставав на тремтячі ноги і тільки плямкав та белькотів і не міг ще вимовити жодного слова. І кінчаючи «пацанвою», переростками десь із 5-7-х класів.
далі буде
А наша квартира знаходилась на відстані якихось 50 метрів від «пожарки». Якщо й не менше. Тільки жили ми в підземеллі, тобто в підвалі колишнього єпархіального будинку.
Глибина підвалу сягала чотирьох метрів нижче бруківки подвір’я. Через два вікна тільки у червні до нас зазирало сонце. Одинадцять місяців у нашому помешканні сонця не було. Тому мене завжди тягло нагору, до сонця. А як сонця не було, все одно на подвір’ї було світліше.
Та й не тільки на подвір’ї світло. На подвір’ї було весело. І дуже галасливо. Від ранку до пізнього вечора наш двір, тобто ущелина між червоно цегляним муром Софійського заповідника і стінами із жовтої цегли нашого будинку, був сповнений найрізноманітніших звуків. Від ранку до вечора подвір’я гуло, верещало, свистіло, репетувало, співало, рахувало, нявчало, кукурікало і гавкало! Все що завгодно чулось. Там була неймовірна кількість дітлахів. Починаючи від тих, хто тільки ставав на тремтячі ноги і тільки плямкав та белькотів і не міг ще вимовити жодного слова. І кінчаючи «пацанвою», переростками десь із 5-7-х класів.
далі буде
