![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
yurlogvynТам, де стоїть «Дом семи повешенных»...
«Будинком семи повішених» називають Будинок Художника. Бо на головному глухому фасаді приліпили до муру сім, карбованих із металу, муз. Такий собі своєрідний монументальний гумор київських митців і архітекторів ...
Так от, там, де стоїть «Дом семи повешенных» стояв добрий цегляний будинок. На першому поверсі - булочна і кондитерська. Праворуч - хліб і булки, ліворуч - кондитерські вироби. Тобто цукерки-«подушчки» з повидлом всередині. Їх відпускали в кульочки, скручені продавцями із такого паперу, який на той час був під рукою.
На майданчику, де зараз скверик, ішла торгівля. Із землі і з кількох так-сяк збитих яток і шинквасів.
А внизу, по вулиці Артема і Великій Житомирській, пролягала урядова траса. Казали, що з настанови самого Микити Хрущова вирішили поставити пристойні магазини, тобто рундуки. Щоб вони прикривали тих убогих колгоспників з їхнім товаром. Щоб не було видно жалюгідних яток і прилавків просто неба.
Перекупок на київських базарах було зовсім небагато. Урки, злодюжки були у великий кількості. Але справжньої базарної мафії ще не було. Партія та уряд на той час ще не створили умов для її виникнення.
Що ж продавали прикиївські колгоспники? А купки картоплі, часом і відро; бурячки, морквинки, квасолю «стаканчиками», цибулю купками, рідше в’язкою. Якихось випатраних синюватих курчат: окремою купкою голова, шийка, ноги, окремо - пупок і печінка. Часом хтось виносив купку дрібних карасиків, ще живих. Чи прудких, як вужі, в’юнів, що намагались за всяку ціну вислизнути з торби; може якусь невелику щучку. Правда, одного разу, коли вже Сінний базар облаштували, бабуся Мінна купила доброго миня. Що я миня бачив уперше, то кинувся зразу його малювати. І той аркуш у мене зберігається - з темно-оливковим плямистим минем на світло-блакитній таці. Я його бережу, як доказ того, який Дніпро був чистий і швидкоплинний. Бо у брудній, повільноплинучій воді мині не водяться ...
далі буде
«Будинком семи повішених» називають Будинок Художника. Бо на головному глухому фасаді приліпили до муру сім, карбованих із металу, муз. Такий собі своєрідний монументальний гумор київських митців і архітекторів ...
Так от, там, де стоїть «Дом семи повешенных» стояв добрий цегляний будинок. На першому поверсі - булочна і кондитерська. Праворуч - хліб і булки, ліворуч - кондитерські вироби. Тобто цукерки-«подушчки» з повидлом всередині. Їх відпускали в кульочки, скручені продавцями із такого паперу, який на той час був під рукою.
На майданчику, де зараз скверик, ішла торгівля. Із землі і з кількох так-сяк збитих яток і шинквасів.
А внизу, по вулиці Артема і Великій Житомирській, пролягала урядова траса. Казали, що з настанови самого Микити Хрущова вирішили поставити пристойні магазини, тобто рундуки. Щоб вони прикривали тих убогих колгоспників з їхнім товаром. Щоб не було видно жалюгідних яток і прилавків просто неба.
Перекупок на київських базарах було зовсім небагато. Урки, злодюжки були у великий кількості. Але справжньої базарної мафії ще не було. Партія та уряд на той час ще не створили умов для її виникнення.
Що ж продавали прикиївські колгоспники? А купки картоплі, часом і відро; бурячки, морквинки, квасолю «стаканчиками», цибулю купками, рідше в’язкою. Якихось випатраних синюватих курчат: окремою купкою голова, шийка, ноги, окремо - пупок і печінка. Часом хтось виносив купку дрібних карасиків, ще живих. Чи прудких, як вужі, в’юнів, що намагались за всяку ціну вислизнути з торби; може якусь невелику щучку. Правда, одного разу, коли вже Сінний базар облаштували, бабуся Мінна купила доброго миня. Що я миня бачив уперше, то кинувся зразу його малювати. І той аркуш у мене зберігається - з темно-оливковим плямистим минем на світло-блакитній таці. Я його бережу, як доказ того, який Дніпро був чистий і швидкоплинний. Бо у брудній, повільноплинучій воді мині не водяться ...
далі буде
