Мокрі фото (продовження)

[yurlogvyn]

Першим, кого із батькових колег по Академії я пам’ятаю, то славетного макетника (певно тому, що жив він найближче до нас) Юхима Максимовича Даниленка. Неговірка, краще б сказати, мовчазна людина. Але постійно в неквапному русі. Неквапному, але розміреному, виваженому і чіткому. І з того, наче повільного посування вперед і тільки вперед, з’являлись і макет Софії Київської і шафи для білизни і рамки для фотографій і низенькі зручні стільчики ...
А от дядя Ваня, він же Іван Олександрович Косаревський видавався людиною меланхолійною. І щось чи то задуманого, чи то замріяного. На той час – перший дослідник ландшафтної архітектури, заповідних парків і тонкий фотограф-пейзажист. І він, також, не лінувався, весь час знімав, проявляв, друкував, переробляв і ще раз переробляв свої планшети.
Знов хочу повернутись до того, що стало просто пласким, звичним місцем в минулій історії. Таким собі загальником, що вже не викликає ніяких емоцій.

далі буде