Птахи (продовження)

[yurlogvyn]

А ще в Юри Волненка колись жив самець іволги. Як на мене, то це надзвичайно красива птаха, мов золотий зливок, інкрустований чорним самоцвітом-гагатом. І голос іволги навесні, наче срібний звук флейти. Особливо коли десь у вербовім верховітті на леваді кричить перед дощем!

У Юри самець іволги жив чотири роки і жодного разу не подав голосу. «А потім одного разу, - каже мені Юра, - чи то я сплю, чи дрімаю. І чую, десь із далеку ніби свистить іволга. А потім і моя іволга починає співати!» Виявляється – то десь летіли іволги і на тих високих ясенях в Митрополичому саду, сіли. От той самець іволги, що сидів на кроні велетенського ясеня, заспівав. А Юрин самець іволги почув і відгукнувся. І небавом той птах із клітки втік. Заспівав і втік ...

І на остаток, щоб завершити про птахів і про Житній базар.

Тільки один раз бачив, щоб там продавали чорноголового, малинового, воластого снігура. А в Києві я їх останні раз бачив на вулиці Коцюбинського, біля письменницького будинку. Сиділи на кленах і лущили із кленових крилаток насіння. Кілька снігурів малинових і сірих снігурок. Більш, як десять років тому.

А продавали на Житнім базарі в пташинім ряду саморобні бронзові гачки для риболовлі, сітки-тайники для ловлі пташок і ліщинові прути-вудлища. Багато ще чого, але зразу й не пригадаєш ...