Птахи (продовження)

[yurlogvyn]

Добре це пам’ятаю, бо в перший числах березня 52 року малював таку упряж біля тридцятого номера по Калова. Це той будинок, фундаментальний, цегляний, де під час окупації збиралась команда Івана Кудрі. Покійний Анатолій Іванович Боженко розповідав, що на якесь свято Окіпна Раїса, будучи під шафе, висунулась із вікна і співала «Широка страна моя родная...» Німецький патруль, нібито, послухав, поляскав у долоні і пішов далі. Але це так, між іншим. Я тоді цього, звісно, нічого не знав. Просто заліз на снігову кучургу, сів на портфель, і почав змальовувати ваговозів. Здоровенні, світло-руді ваговози з храпів хмарки пари. А візники і двірники закидали на платформу шмати залежалого снігу і крижані чорні друзки. Я домалювався до того, що пальці перестали слухатися, а в пучках аж зашпори зійшли. Але диво – не захворів, не застудився і навіть не засопли вив ...

Ага, ледь не забув! На платформах з високими бортами по Обсерваторній і Кудрявській з лікеро-горілчаного заводу возили піраміди ящиків з «Московською...»

Зразу, як спустився по Смирнова-Ласточкіна і поминув кузню, перейшов може метрів сто в бік Верхнього Валу, починався Житній ринок. Перше, що бачив, це якщо взимку, то на затоптаному снігу сіро-чорні тлуми людей. І в проривах між темними силуетами людськими купи золотої соломи. То необмолочені снопи жита, вівса. А темніші, навіть, коноплі. Продавали й обмолочені снопи. Про коноплі. Тоді, зразу по війні, та й війну, люди скрізь сіяли коноплі. І на вбрання, і для їжі. А в Києві на Житньому ринку конопляне сім’я продавали лантухами. Це головний харч для хатніх пташок. Їх тоді багато киян тримали в домівках. В селах коноплі були чи не на другому місці після картоплі.

далі буде