Птахи

[yurlogvyn]

Для мене Київ почався із Старого Києва. А якщо по-літописному, то з Гори. Другим Києвом для мене став Поділ. Або, як у тих же древніх аналах його називають – Подоліє.

 Ну, на Поділ ми вибиралися не дуже часто, але регулярно. Або з батьком, або з бабусею Мінною. А чому? А тому, що в нашій підземельній комірчині на 16 кв.м. площею, крім нас ще жили на підвіконні рибки і пташки. Рибки у здоровенній скляній банці. Пташки у звичайній клітці для пташок. Щоб купити харч для пташок, требі спускатися із Гори на Поділ на Житній ринок. Щоб туди дістатись, ми проходили, ніби просадом, вулицю Поліни Осіпенко (їй зараз вернули справжню назву – Стрітенська), полишити ліворуч позаду, на узвишші, зелені рундуки Сінного базару. Перейти на правий бік початку вулиці Артема. Трохи пройти, зовсім малесенький квартал до приміщення пошти на розі Артема і Смирнова-Ласточкіна (справжня назва Вознесенський узвіз). Завертаємо праворуч і йдемо попід двоповерховим старосвітськими Київськими будинками. Ті будинки, якісь похилені, скособочені, з випнутими на вулицю стінами й балкончиками ніби чіплялись один за одного, ніби звисали на плечах один в одного. Будиночки дерев’яні, обкладені цеглою. Або тільки перший поверх з цегли, а другий – дерево, об тиньковане. Місцями цілі пласти того тиньку відпадали і відкривали зруб, перекритий смугами дерев’яної дранки. Кілька будиночків мали проїзд-підворітню в середину двору. Це значило, що за часів кінських екіпажів господар будинку мав виїзд та й конюшню у дворі. У середині тих дворів тулились ще убогіші, як правило, одноповерхові будівлі. З двору в кількох місцях ті двоповерхові деревино-цегляні споруди підпирали товсті дерев’яні болонки. Це щоб веранди другого поверху не загуркотіли додолу.

По хіднику, до самого Киянівського провулку, дуже близько одна до одної, росли звичайні тополі. З кривими чорними стовбурами, із кривими крихкими біло-зеленими гілками. Коли навесні бруньки тополь набухали, вони ставали липучими і чаділи (в теплий день!) якимось дивним бальзамним духом. Потім з гілочок, з тих бруньок вилазили назовні брунатно-червоні «сережки». Коли вони відцвітали і падали на мокрий хідник, то навколо них утворювалась якась сіро-синя, ніби чорнильна, пляма.