Будинок з крилатими чортами (продовження)

[yurlogvyn]

Заболотний, справді, прихистив у себе здатних фахівців. Звичайно ж, в Академії вистачало всякого лайна, як у всіх установах буває. Але ентузіасти переважали. Може і не в масі, то в активності своїй - точно! Того занепаду, того пофігізму, який зараз панує в залишках інтелектуалів, не було. Як розумієте, інтелігентів вже немає. Як історико-біологічний вид, інтелігенти зникли. Я в тих академічних людей  не бачив, не відчував депресії. Вони пройшли війну, вони ж лишились жи-ві! Над ними перестав маячити дамоклів меч наглої смерті. Бо куля чи осколок кожної миті могли обірвати їхнє дихання. І вони після Перемоги кинулися, але не гребти під себе, а надолужувати те, від чого вони були відлучені кривавим жахом війни!..

Ну, наприклад, тоді було шість робочих днів. Сьомий – один вихідний. І от батько збирає своїх друзів, чи й просто знайомих, і вони вибираються рано-вранці в неділю на етюди. Ходили на етюди до Софійського заповідника, до Лаври, до Видубецького монастиря, в Голосієво на знамениті ставки. Ті ставки за час війни позаростали з усіх боків. Місця мали вигляд справді незайманої природи. Які там були зарості папороті! А наскільки чисті були голосіївські ставки і ліс навколо. Я там, у ті роки, ловив деревних жабок. Зараз я таких жабок, що ховаються у низькому гіллі і «співають», не чую. Давно не чую.

Взагалі, батько ніколи не сидів на місці – все в безупинному русі. Як тільки наставала тепла погода – в експедиції по всій Україні. Та й об’єктом своєї дисертації обрав далекий об’єкт – монастир в Зимно на Волині. І зараз той монастир є. Жіночий.

Батько поїхав туди досліджувати старовинний архітектурний комплекс. А були це 46, 47, 48 роки. Ситуація там не найспокійніша. З одного боку залишки УПА, але ще досить бадьорі. А з другого боку – все нашпиговане спецзагонами і агентурою в цивільному. Та ще й звичайних військ скрізь було понаставлено.

Я оце, нещодавно, переглядав фотографії. Подвір’я монастиря в Зимно. Стоять черниці рядком, священик у чорному довгому одіянні, мій батько і кілька дівчат у ситцевих суконках з коротенькими рукавами, з голими руками ледь не до плечей! ... Ну, звичайно, мене це зацікавило. Дуже. Перевертаю стару, вже покороблену і пожовклу фотографію. І читаю, що там батько написав, коли в нього ще був чіткий, розбірливий почерк. Підписано – «Московські архітектори з архітектурного інституту на практиці». Так що істеричні завивання шовіністів про денні і нощні злочини УПА, про масове вирізання «советских людей, присланных поднимать из руин Западную Украину» викликають дуже великий сумнів, а той й просто повну недовіру. Галасують, що ніби там, в Західній вбивали росіян тільки за те, що вони росіяни, ніби, ну ніби ...