Гречана галушка (продовження)
Sep. 21st, 2014 06:30 pm![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
yurlogvynІ поблажливо посміхався до захарчованих дівчат-підлітків. Ну, може найстарша мала років сімнадцять, не більше. Іншим по років п’ятнадцять, як і моїй сестрі Майї.
Вони пнулися з усіх сил, набираючи з високої гори зерна повні залізні совки. І засипали його в кузов студбекера. Ті совки, вичовгані до дзеркально-кричного блиску об зерно, самі по собі важили не менше чотирьох кілограмів. Такий совок брали двома руками. Лівою за верхню ручку-дугу, правою - за ручку із заду. Дівчатка з розмаху встромляли совок у зерно, натискаючи на задню ручку. Коли совок наповнювався пшеницею, дівчатка тягли одночасно за поперечну дугу і задню ручку. Піднімали повний совок зерна і через задній борт машини засипали в кузов.
У кузові ще двоє дівчаток відгрібали совками зерно від борту і розсипали його по всьому кузову.
Військовий, випаливши цигарку, кинув бичок у порох і щосили розтер його каблуком, змішавши з порохом.
Потім подивився в просвіт між сараєм із зерном і свинарником. А там, за тирлом, на невисоке узвишшя піднімався колгоспний садок.
Эй, ребята! - Це до нас. - Анука збегайте в сад и принесити мне яблочек.
Ми втрьох чкурнули через тирло, через реп’яхи до садка. Добре подивились, чи де не затаївся об’їздчик, і тільки тоді нарвали колгоспних яблук. Повну пазуху. І швиденько назад.
Водій скуштував одне, друге. Скривився, виплюнув у пил. І з огидою пожбурив інші в реп’яхи.
- Жуткая кислятина.
Тоді ми з Миколою Вовком перезирнулись і мовчки левадами помчали щодуху до нашого саду.
Тихо піднялись стежкою поміж буйним буряковим бадиллям до нашої найкращої яблуні- астраханки. Таки знайшли на землі кілька дозрілих рожевих смугастих яблучка. Микола не втримався і надкусив одне. І аж очі закотив.
- Мед!
- Тихо! Почують! - Засичав я на нього і ми тишком нишком із нашого саду - на леваду. А там собі і побігли, мов скажені! Старались для “дяді воєнного!”
Подаємо бравому вояку рожево-смугасті яблучка — гордість дідового саду.
- Да они же червивые!
- А ви скуштуйте! Найсолодші в селі яблучка, - порадила одна з дівчаток.
Водій мовчки подивився на дівчину, обтер об рукав новенької гімнастьорки і надкусив.
- Не соврали!
І далі зхрумав усі яблука, тільки час від часу спинявся, щоб і черв’яків не з’їсти. Ще до обіду дівчата загрузили студбекер переможного врожаю.
Водій став на підніжку, зазирнув до кузова.
далі буде
Вони пнулися з усіх сил, набираючи з високої гори зерна повні залізні совки. І засипали його в кузов студбекера. Ті совки, вичовгані до дзеркально-кричного блиску об зерно, самі по собі важили не менше чотирьох кілограмів. Такий совок брали двома руками. Лівою за верхню ручку-дугу, правою - за ручку із заду. Дівчатка з розмаху встромляли совок у зерно, натискаючи на задню ручку. Коли совок наповнювався пшеницею, дівчатка тягли одночасно за поперечну дугу і задню ручку. Піднімали повний совок зерна і через задній борт машини засипали в кузов.
У кузові ще двоє дівчаток відгрібали совками зерно від борту і розсипали його по всьому кузову.
Військовий, випаливши цигарку, кинув бичок у порох і щосили розтер його каблуком, змішавши з порохом.
Потім подивився в просвіт між сараєм із зерном і свинарником. А там, за тирлом, на невисоке узвишшя піднімався колгоспний садок.
Эй, ребята! - Це до нас. - Анука збегайте в сад и принесити мне яблочек.
Ми втрьох чкурнули через тирло, через реп’яхи до садка. Добре подивились, чи де не затаївся об’їздчик, і тільки тоді нарвали колгоспних яблук. Повну пазуху. І швиденько назад.
Водій скуштував одне, друге. Скривився, виплюнув у пил. І з огидою пожбурив інші в реп’яхи.
- Жуткая кислятина.
Тоді ми з Миколою Вовком перезирнулись і мовчки левадами помчали щодуху до нашого саду.
Тихо піднялись стежкою поміж буйним буряковим бадиллям до нашої найкращої яблуні- астраханки. Таки знайшли на землі кілька дозрілих рожевих смугастих яблучка. Микола не втримався і надкусив одне. І аж очі закотив.
- Мед!
- Тихо! Почують! - Засичав я на нього і ми тишком нишком із нашого саду - на леваду. А там собі і побігли, мов скажені! Старались для “дяді воєнного!”
Подаємо бравому вояку рожево-смугасті яблучка — гордість дідового саду.
- Да они же червивые!
- А ви скуштуйте! Найсолодші в селі яблучка, - порадила одна з дівчаток.
Водій мовчки подивився на дівчину, обтер об рукав новенької гімнастьорки і надкусив.
- Не соврали!
І далі зхрумав усі яблука, тільки час від часу спинявся, щоб і черв’яків не з’їсти. Ще до обіду дівчата загрузили студбекер переможного врожаю.
Водій став на підніжку, зазирнув до кузова.
далі буде
