Гречана галушка
Sep. 10th, 2014 04:59 pm![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
yurlogvynНенадовго змінимо лаштунки з міських на сільські. Ця оповідь про літо у діда в селі ще не озвучувалася і не публікувалася.
До середини літа грунтовий шлях так порозбивали, що він укрився товстим шаром пилу. Дрібного та м'якого, наче найкраща пудра.
Тоді і почали ми грати в “паравозік”. Все наше кодло ставало один за одним, брали попереднього за лікті і робили рухи то взад, то вперед. Так імітували рух поршнів. А босими ногами дрібно тупотіли в товстому шарі теплого пилу. Відповідно кричали: “Чух, чух, чух!..” А тоді ще хтось “гудів” щосили.
За хвилю вже за нами тягнувся шлейф густого вохристо-золотавого туману. Отак ми розважались, бо настали жнива. Всіх, хто здатен був щось робити, погнали в поле.
Моя старша сестра Майя працювала в полі водоносом. Тягала воду їздовим, що працювали на жатках. І в'язальниць снопів не обминала.
Для мене тоді праця видавалась легкою і привабливою. Двома кіньми править їздовий. А сидить він на голому, витертому до дзеркального блиску, залізному сидінні з дірочками прорізними.
Коні тягнуть жатку, і вона крутить крилами-лапами, нахиляє стебла пшениці до двох рядів сталевих ножів. Ну точнісінько, як перукарська машинка. Тільки величезних розмірів. Вони і зрізають стебла пшениці. Далі відкидає купами на стреню. За жатками ідуть в’язальниці снопів. Нахиляються, згрібають зжату пшеницю в оберемки, і, нарешті, в’яжуть її перевеслами. І сніп — готовий.
Сонце пражить з усієї сили. Навколо ніякого холодочку. До лісопосадки з її затінками мерехтливим - більше кілометру.
І в’язальниці снопів, і їздовий на жатці втирають піт, що заливає їм очі. І на зіпраних сорочках з-під пахов і на спині між лопатками з’являються темні плями від поту. А сонце все вище й вище!
далі буде
До середини літа грунтовий шлях так порозбивали, що він укрився товстим шаром пилу. Дрібного та м'якого, наче найкраща пудра.
Тоді і почали ми грати в “паравозік”. Все наше кодло ставало один за одним, брали попереднього за лікті і робили рухи то взад, то вперед. Так імітували рух поршнів. А босими ногами дрібно тупотіли в товстому шарі теплого пилу. Відповідно кричали: “Чух, чух, чух!..” А тоді ще хтось “гудів” щосили.
За хвилю вже за нами тягнувся шлейф густого вохристо-золотавого туману. Отак ми розважались, бо настали жнива. Всіх, хто здатен був щось робити, погнали в поле.
Моя старша сестра Майя працювала в полі водоносом. Тягала воду їздовим, що працювали на жатках. І в'язальниць снопів не обминала.
Для мене тоді праця видавалась легкою і привабливою. Двома кіньми править їздовий. А сидить він на голому, витертому до дзеркального блиску, залізному сидінні з дірочками прорізними.
Коні тягнуть жатку, і вона крутить крилами-лапами, нахиляє стебла пшениці до двох рядів сталевих ножів. Ну точнісінько, як перукарська машинка. Тільки величезних розмірів. Вони і зрізають стебла пшениці. Далі відкидає купами на стреню. За жатками ідуть в’язальниці снопів. Нахиляються, згрібають зжату пшеницю в оберемки, і, нарешті, в’яжуть її перевеслами. І сніп — готовий.
Сонце пражить з усієї сили. Навколо ніякого холодочку. До лісопосадки з її затінками мерехтливим - більше кілометру.
І в’язальниці снопів, і їздовий на жатці втирають піт, що заливає їм очі. І на зіпраних сорочках з-під пахов і на спині між лопатками з’являються темні плями від поту. А сонце все вище й вище!
далі буде
