Гречана галушка - завершення

- Не от винтовки патроны. А от карабина, американского. По одному возьмите.
Микола виявися спритнішим за мене і вхопив патрон, на кулі якого були дві червоні смужки. Мені дістався набій теж з тупою кулею, але без смужки.
Що ми раділи надзвичайно, то нема що й говорити.
Коли випалив свій “Беломор”, водій зазрнив до дівчат у кузов.
- Цыплята! Поспешите! Мне пора на обед. Обед — дело святое!..
Дівчата почали старатись з усіх сил, тільки щоб виконати його побажання. Зрештою, всі вони в милі, з великим плямами поту на спинах благеньких суконок сповістили, що закінчили. Водій скомандував.
- Из кузова — марш! Надо пустую машину взвесить.
Знов він підігнав студбекер до вагів. Але на них стояла пошарпана, обдерта колгоспна полуторка із зерном.
Наш вояка зігнав її з вагів, щось гостро сказав про допомогу армії.
Зігнавши колгоспну розвалюху з помосту, водій сам виїхав на ваги.
Тепер вже ваговик і ще якісь двоє підписали папери нашому водієві. Тоді він голосно наказав нам і дівчатам,
- По машинам!
Ми знов, як коти, видряпались на гору.
А от дівчата одна одну вже підсажували і тягли тих, хто внизу, за руки. Якось всі вмостились разом із совками. Назад ми з Миколою їхали навстоячки, бо твердий кузов, хоч і покритий брезентом, добре муляв сідниці.
Нам з Миколою було весело і ми роздивлялись те, що відпливало від нас удалину. І червоний цегляний будинок станції, і високу, теж цегляну, башту водокачки.
А дівчата сиділи навочіпки біля кабіни, мовчки, не хихотіли, не реготали, навіть не розмовляли. Тільки притримували важки залізні совки, щоб вони комусь не поранили ноги.
Коли ми піднялись на самий верх груду, знов побачили потяг на лінії. Тільки він тепер поволі посувався наліво. І, як і попередньо, над потягом стелився дим. А потім ще й з’явився клуб білої пари. Але гудка, як і першого разу, ми не почули. Ще мить — машина почала спускатись на наш бік, і все враз щезло за гребенем груду...

А що було з тією колгоспною галушкою? Здається, її курям викинули.