Гречана галушка (продовження)

Я із нашими хлопцями тільки один раз побував на далеким польовім току. Бо там працювала мати Миколи Пирогова. Чи він мав їй щось принести, чи мав щось від неї взяти? Не пам’ятаю... А головним місцем наших розваг стала свиноферма на краю нашого кутка. В довгім сараї під світлим шиферним дахом тримали свиней. І варили їм “обід” у занедбаній хаті під солом’яною стріхою. У двох велетенських казанах варили всякі рештки картоплі, що повигрібали з буртів. Коли картопля доходила, її ще засипали не висівками, а половою. От і треба було якось ще придатну картоплинку і витягти її, поки туди не всипали полову та не потовкли все разом.
Я не можу сказати, щоб я був такий голодний, як мої друзі. Але тягав картоплинки, завбільшки з голубине яєчко, за компанію з друзями.
Але подію, яка сталась просто навпроти свинячої “кухні”, ми з Миколою Вовком проґавили.
Ми того ранку лазили по бур'янах і межах городів на нашому кутку. Шукали чи де не знеслася чужа курка. Час від часу ми знаходили яйце. І ми його мерщій випивали навіть без дрібочки солі. Тому Микола тітки Насті швидко нас знайшов. Прибіг і видихнув, вирячивщи очі:
Там таке! Приїхав справжній студбекер! Возитиме пшеницю на станцію! От!!!
Ми, нічого не запитуючи, помчали за ним. Ось і свиноферма. Праворуч сарай великий, теж під світлим шифером. І на обшарпаній , колись побіленій стіні вже хтось буряковим соком рівненько написав: “Здамо хліб державі!”
Дійсно, впритул до широко відкритих дверей сараю стояв новенький студбекер. Вилискував оливковою фарбою, блищав фарами з-за сталевих сіток.
А біля студбекера високий чорнявий водій. При повному параді — в новенькій, незлиняній гімнастьорці, з погонами, портупея через плече, правда, без кобури. Лискучий шкіряний ремінь із сяючою бляхою. І не кірзові, а справжні ялові чоботи.
Палив не самокрутку з махорки, а цигарку “Біломор”.

далі буде