"Пожарка" (завершення)

Як воно так виходить? Бо то були голлівудські бойовики, як то «Випадок в пустелі», «Мисливці за каучуком», «Втеча з каторги», «Доля солдата в Америці».
Та якщо їх порівняти з сучасним Голівудом на тіж теми, то можу сказати, що старі фільми, як не парадоксально це звучить про бойовики, були більш правдиві і людяні.

Ще спокуса в нашому дворі. Тут ми йшли попереду всіх - це кілька здоровенних горіхових гілок. Вони підносились над високим муром Митрополичого саду і зависали над нашим подвір’ям. Коли горіхи дозрівали, але зелена оболонка на них ще не потріскалась, їх починали діставати з нашого двору.
Бо під стіною Митрополичого саду безперервною чередою, аж до самого двоповерхового флігеля, тяглися дерев’яні сараї. Старі сараї, криві, похилені на всі боки. Сірого, не фарбованого дерева. В сараях за благенькими дверима, але з великими висячими замками, зберігали дрова, вугіль та всякі старі лахи. Злодюжки (свої ж) вночі часто ламали запори чи зривали замки і забирали звідтіля або в’язку поліняк, або якесь старе дрантя. Але все ж головним добром у тих сараях зберігали дрова. Бо Київ тоді тримався на грубках, на печах, на плитах, на буржуйках. Ще й неймовірна кількість людей готувала їжу на примусах і на керогазах.
У нас кімнату обігрівала грубка. Але паливо в неї закладалося з коридору, спільного ще з чотирма сусідами.
Їжу в грубці не зготуєш. З грубки плиту не зробиш. Та й як то можна було зробити у вузькому коридорі?
Бабуся Мінна готувала їжу на керогазі. Абсолютно жахлива машина з двома широкими товстими гнотами. Смердів той керогаз, як дизельний трактор. А в підвальному коридорі крім відчинених дверей на сходи іншої вентиляції не було.