Пори року (продовження)

Стоїмо ми над самою водою, на слизькім розмоклім березі. І перед нами протікає сіра, важка, плинна череда крижин, крижинок, темної пористої крижаної каші. Сіре низьке небо. Темний, сірий, аж чорний вузькою смугою закриває низький обрій Труханів острів.

          Сіре вітряне небо з біжучими хмарами і пливе і пливе, суне брудка крига. Аж в голові починає крутитись, якщо довго дивитись в один бік. Де окремі крижини, метрів по 7-8, де суцільна, якась наче жовтава, крижана каша.

          В проривах між крижинами – коричнево-чорна, наче дьоготь, вода. А де крізь неї просвічується грань зламу криги, вона здається наче золотавою. Мов міцно заварений чай.

          З крижаної каші, що терлась об берег, хлопці своїми «остями» вихоплювали якихось окуньків, верховодок, пліточок, ще якихось рибок, я їх назв і не пам’ятаю. Не знаю, чи хтось сьогодні ще згадує, як ми тоді вихоплювали поглушених рибок із крижаної каші. Чи сниться комусь ще Дніпро з чередою плинучих крижин?..
далі буде

Пори року (продовження)

А одного разу, бо не один день, бувало, рвали кригу, адже кригоплав часом ішов цілий тиждень, на краю крижини побачили великого окуня. А тоді тут під правим берегом сильна течія. Крижину і прибило, просто вдарило, в берег. І хтось із хлопчиків стрибнув на неї, пробіг по ній кілька кроків і підчепив оглушеного окуня. Поки він хапав окуня, крижина знов відсунулась від берега і попливла. Ми всі скам’янілі від жаху, навіть ті, що були в гарячці азарту! Та наше щастя, кругу враз розвернуло течією і вона майже черконула об берег. На якусь мить, на якусь мить! І той хлопчик, щосили стрибнув. Падав він у стрибку вперед! То й приземлився на берег. Хоча одна нога таки сприснула у воду. Але він рачки виповз на сухе. Ні окуня не випустив, ні своїх алюмінійових «остей». У нього був найбільший окунь і він був героєм! Хоча ногу промочив геть до коліна. А ми всі з великим полегшенням видихнули затамоване повітря. Якби він лишився на тій крижині, невідомо, чим би все скінчилось. Бо там, аж до самого річкового вокзалу, вгору по течії, не було жодного дорослого чоловіка. Взагалі, нікого не було ... Та й щоб вони могли зробити, як все це побачили?.. На щастя хлопця, здається він був із Червоної площі, у нього була тільки одна мить і він її не прогавив! Він стрибнув – і в ту ж мить крижина – раз і просто відлетіла далі на чорну воду ...
далі буде