Пори року (продовження)

Ті запори крижані могли поруйнувати опори мостів і утворили високу водяну хвилю і понестися вниз, все потрощивши.

          Дарниця в ті часи ледь-ледь проглядалась з київських круч якимись окремими будівлями, що ніби розчинялась в далекій юзі.

          На Подолі, на Куренівці початок весни завжди був неприємний. Танув сірий, пористий, крупчастий сніг і вилазило все сіре – сірі будинки, сірі дерева, сірі дерев’яні паркани, сірі брудні хідники, сіро-свинцеві калюжі віддзеркалювали низьке похмуре небо. Тільки десь зрідка під парканами починала зеленіти травичка.

          Віяв сильний вітер згори, з Дніпра. Течія і вітер отамо, вгорі над містом, накопичували, насовували ті крижані гори. У ті тороси й закладали вибухівку. І починали вибухами трощити запори крижані, розбивати крижані поля на менші шматки. Найсильніші вибухи бували біля верхнього залізничного мосту. Якщо в той час вітер віяв на місто, то вибухи чулись навіть на Горі, біля Софійського собору.
далі буде

Пори року (продовження)

Потрощену кригу на менші уламки течія швидко підхоплювала і зносила вниз до міста.

          Пошматована крига з загрозливим шерхотом, раптовими вихлюпами, глухими ударами сунула і сунула повз сірі береги Дніпра.

          Пішохідного мосту тоді не існувало.

          Де зараз міст метро, там стричали стояки від мосту, висадженого енкаведистами у вересні 41 року. Археолог Борис Онисимович Тимощук десь у 60 роки вже, розповідав мені, як він біг зі своїми хлопцями – матросами з Києва в Дарницю по тому мосту. І як їх підганяли і на них кричали мінери-енкаведисти. 

          Велетенський натовп бійців і цивільних котився на лівий берег. А з лівого берега у Київ бігли поодинокі купки цивільних. Головно жінок, з дітьми, підлітків та стариганів. І раптом серед цивільних, що бігли до Києва, Тимощук побачив людину в довгім демісезоннім пальто, що бігла насупроти його моряцькій команді. Поли пальто від бігу розкривались і ставало видно військові галіфе і офіцерські чоботи. Тимощук мені казав: «Перша думка майнула – пристрелити цього в чоботях … Але вже так розігнався з хлопцями, що не мав сили спинитись! Так на бігу, не спиняючись, подивились ми одне на одного і кожен попер далі своїм шляхом» … Він мені трохи розповів про «свій шлях». Спочатку оточення, три втечі з полону, повернення у село до батьків, запрошення до УПА і відмови від нього, донос місцевого стукача німцям і ціла черга концтаборів із фіналом в Маутзаузені …

далі буде