Будинок з крилатими чортами (продовження)

Я дуже хотів кілька років тому потрапити в цей будинок, піднятися на останній поверх і подивитись згори вниз. Чи справді там якийсь незвичний інтер’єр всього прольоту сходів? Бо він, мене, малого дуже тоді лякав. Я обережно підповзав. Стати на повен зріст боявся, щоб не впасти через перила. Просовував голову між кам’яними стояками перил і зазирав униз. А руками охоплював холодні стояки, ну щоб не вилетіти крізь отвори між стояками. І ще мені того хотілось попасти в цей чортячий будинок, щоб подивитись – чи справді балюстрада на останнім поверсі кам’яна? Чи зроблена із бетону і пофарбована під мармурові розводи?

Сьогодні я щодня бачу з тилу цей будинок червоно цегляний із шпилем на верхній башті. Бо його добре видно з мого вікна на 13 поверсі. Чи довго я ще його бачитиму? Бо старий обрій із міцними київськими будівлями зламали неймовірні, безглузді будовища... Такі стандартні, як бараки в Освенцимі, незатишні, неоковирні «замки Броуді» для нашої жлобократії ...

Після будинку із крилатими чортами були кутки в різних хатах і в різних місцях як самого Києва так і його околиць. То на Борщагівці, то в Святошино на «Красном Екскаваторе» то ще десь у якихось добрих знайомих чи в чужих людей.

далі буде