![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
yurlogvynВиявляється – там, на місці «пожарки» стояв той будинок одного добродія, який приймав у себе Тараса Шевченка року 1859. Саме перед тим, як Шевченка вислали із Києва.
Під час гостювання Шевченка тут було, власне, два будиночки. Потім їх обклали цеглою, надбудували і об’єднали в один, досить пристойний двоповерховий будинок. Чи робили це нащадки знайомого Тараса Шевченка, чи інші власники, мені невідомо.
А от з кінця 1917 року, коли повернувся в Україну, і до 1920 року тут жив геніальний український графік Георгій Нарбут. Йому добрі люди навіть допомогли викупити у тогочасних власників частину будинку.
У 1919 році денікінці захопили Київ. Почали громити все українське. Всеукраїнську Академію Мистецтв закрили і викинули на вулицю студентів, професуру і майно. Та Георгій Нарбут (а він тоді був ректором Академії) з гуртом своїх прибічників перетяг до будинку № 11 всі папери Академії Мистецтв, переніс всю колекцію українських старожитностей. Унікальну колекцію.
Краща, може, була у одеського графіка Амвросія Ждахи. Та коли Амвросій Ждаха помер у 1927 році, його вдова, досить молода жінка, все пустила з вітром ...
А Нарбут облаштував у тій тісняві майстерні. І продовжував навчання студентів. І сам працював з неймовірною плідністю. Думаю, що йому з вікна, навкіс було видно і браму Заборовського - один з найяскравіших взірців козацького бароко.
До речі, про браму Заборовського. Останні роки вона перебувала в жалюгідному стані. А зараз "реставрована" абсолютно некоректно.
Якось я зайшов у Митрополичий сад. А він геть порубаний. Побачив тільки одну хиряву грушу, дві-три поганеньких обсмоктаних яблуні та половину товстенного і височенного ясеня. Один з тих високих могутніх яворів, що чорними колонами стовбурів зносились вгору з-за високого муру біля брами Заборовського. Тепер він лишався один, та й то розполовинений. Бо другий його стовбур-близнюк спиляли ...
далі буде
Під час гостювання Шевченка тут було, власне, два будиночки. Потім їх обклали цеглою, надбудували і об’єднали в один, досить пристойний двоповерховий будинок. Чи робили це нащадки знайомого Тараса Шевченка, чи інші власники, мені невідомо.
А от з кінця 1917 року, коли повернувся в Україну, і до 1920 року тут жив геніальний український графік Георгій Нарбут. Йому добрі люди навіть допомогли викупити у тогочасних власників частину будинку.
У 1919 році денікінці захопили Київ. Почали громити все українське. Всеукраїнську Академію Мистецтв закрили і викинули на вулицю студентів, професуру і майно. Та Георгій Нарбут (а він тоді був ректором Академії) з гуртом своїх прибічників перетяг до будинку № 11 всі папери Академії Мистецтв, переніс всю колекцію українських старожитностей. Унікальну колекцію.
Краща, може, була у одеського графіка Амвросія Ждахи. Та коли Амвросій Ждаха помер у 1927 році, його вдова, досить молода жінка, все пустила з вітром ...
А Нарбут облаштував у тій тісняві майстерні. І продовжував навчання студентів. І сам працював з неймовірною плідністю. Думаю, що йому з вікна, навкіс було видно і браму Заборовського - один з найяскравіших взірців козацького бароко.
До речі, про браму Заборовського. Останні роки вона перебувала в жалюгідному стані. А зараз "реставрована" абсолютно некоректно.
Якось я зайшов у Митрополичий сад. А він геть порубаний. Побачив тільки одну хиряву грушу, дві-три поганеньких обсмоктаних яблуні та половину товстенного і височенного ясеня. Один з тих високих могутніх яворів, що чорними колонами стовбурів зносились вгору з-за високого муру біля брами Заборовського. Тепер він лишався один, та й то розполовинений. Бо другий його стовбур-близнюк спиляли ...
далі буде
