yurlogvyn

Я бачив ще той дивний старосвітський будинок, який на Малу Підвальну мав якихось півтори поверхи, а в глибині двору, до Поштамту, він мав два з половиною поверхи, якщо рахувати напівпідвал. Прикметний був будиночок. Ззовні обкладений дрібною, дуже міцною цеглою. Певно, колись вона була світло-вохриста, як вологодське масло (може це знаменита ніжинська цегла?), та з роками вона покрилась патиною і стала геть темною, якогось невиразного темно-умбристого кольору. Перед будинком, що стояв на лівому боці Малої Підвальної, лишалась смужка полісадника може на метра півтора завширшки. І там росли горобина і клен. Горобина молода. Клен старий.

Якраз посередині муру, межи вікнами, володар будинку, певно перший, замовив зробити нішу. І поставив туди фігуру, десь під метр заввишки, ну може трошки більше Матері Божої. Так мені здавалось. Ознак, що це просто якась свята, наче не було. Теракотова скульптура.

Коли на початку 80-х людей виселили з тих неймовірних старосвітських будиночків з лівої сторони Малої Підвальної і ніяких парканів не поставили навколо них, у мене почало свербіти в руках, щоб якось фігуру поцупити. Шкода було, якщо її потрощать. Все придивлявся і прикидав варіанти, як і чим її відділити від постаменту. І коли все було приготоване і узгоджено із знайомими хлопцями, я прийшов ще раз подивитися і все програти в голові, але на місці, що і як робити…

Але побачив тільки постамент і на ньому залишки теракотової фігури. Вони були рівнесенько зрізані ножовкою для різання металу. І що дивного було – ніде теракота не пощербилась, а мала скрізь рівний зріз із слідами-смужками від зубців ножовки. Зріз теплого золотаво-вохристого кольору…