Склярі (продовження)

[yurlogvyn]

Але десь за пару місяців, зазвичай, та “залізна замазка” або розповзалась від дощу чи відлиги. Або тріскалась, кришилась і відпадала, мов пісок, у тріскучі морози. Правда, траплялись такі майстри, що їхня замазка з часом лише тверділа і ніби зросталась із віконницею. І справді, це не брехня, серед них були такі, що опанували своє скляне ремесло на рівні справжнього мистецтва.

Пам’ятаю, що гуртувались вони на Сінному базарі, а він був від нас за два невеликі квартали. А якщо по-правді, то за якихось шість-сім будинків старої Київської забудови. І вони, бувало, забивались на якийсь інтерес, хто із них вправніший. Це десь від 45 до 51–52 року згадується мені. А були вони ті суперники старі діди, бо так вони мені ввижалися. Всім їм було за 60. Я пам’ятаю, як вони незугарно виглядали, ті люди у свої 60–65 років. Навіть і не має що й рівняти із сучасними пенсіонерами (звичайно якщо такі не бомжі і не алкаші)! Перш за все одяг. Найчастіше – кухвайка, чоботи, зрідка – бурки з чунями чи калошами, або валянки з тими ж калошами. Кашкети із здоровенним дашком і гудзиком на тімені. В холодну пору, а в геть старих і восени і на весні, шапки-вушанки… Помизкані, потерті, засмальцьовані. І завжди мали напхані чимось кишені. З них стирчали то ручки молотків, то обценьки, то якісь кінці ганчірок, а то й олівець. І завжди тільки хімічний, чорнильний. Палили всі махорку, або селянський ручковий різаний тютюновий лист, куплений на тому ж самому славному Сінному базарі.  

Так от, ті старигани у кухвайках забились на “четвертушку” московської. Така пляшечка із зеленою етикеткою і складним корком з трьох компонентів – малюсінький шматочок целофану, картонної затички поверх целофану і все згори добре залите сургучем. Пізніше, вже через роки з’явилась затичка у вигляді тонкої металевої пластинки на горло пляшки. З боку в однім місці ніби округлий хвостик звисав. Це щоб було зручно прихопити пальцями і зірвати з горла пляшки. Коли кампанія сідала розпити (тоді ще звичаю “на трьох” не було), брали важкий ніж, чи шпатель, яким притискали замазку до віконниць, оббивали цей сургуч і висмикували картонну затичку і целофановий клаптик.         
далі буде