Мокрі фото (продовження)
Jul. 1st, 2014 09:47 pm![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
yurlogvynІ, зрештою, батько купив потрібну йому річ. Та камера пішла йому якось у руки. Він нею назнімав величезну кількість пам’яток архітектури. Та й побутових знімків було чимало. Саме цією камерою батько знімав мене і мого шкільного друга Женю на даху Софійського собору. Ми тоді за батьком носили від неї футляр і запасну касету з плівкою. По дерев’яному хиткому риштуванню піднялись на дах із північного фасаду ...
Незабаром батько фотографував, як і дядя Ваня. А з середини 50-тих років його архітектурні фотографії були кращі ніж, в інших.
Взагалі, людей, які щось вміли робити добре, якось поважали, справді, більше ніж зараз. От одним з таких умільців у них, в Академії, був фотограф Калечиць. Він і стаціонарно знімав і разом із науковими співробітниками трусився в кузові академічної полуторки під час літніх експедицій. Чи до Остра, чи до Луцька, чи у Великі Сорочинці знімати архітектурні пам’ятки. Скрізь їздив.
Крім того, що він добре виконував свою академічну роботу, він, як і всі майстровиті люди того часу, халтурив. Але робив халтуру зовсім не халтурно. Найчастіше він одержував замовлення від художників, що намагались вступити до спілки. Бо свої роботи претенденти мали подавати у фоторепродукціях. Не залежно від того, чи це живопис, графіка чи скульптура. Фото разом із всякими папірцями-документами персони надсилали до Москви. Адже було таку «вертикаль» побудовано, що без московського «одобрєнія» і Рембрандт не потрапив би до якоїсь республіканської спілки художників. Ото була вертикаль, так вертикаль! Але скільки ж для того, щоб збудувати ту вертикаль довелося «замочіть в сортірє» незгодних?
далі буде
Незабаром батько фотографував, як і дядя Ваня. А з середини 50-тих років його архітектурні фотографії були кращі ніж, в інших.
Взагалі, людей, які щось вміли робити добре, якось поважали, справді, більше ніж зараз. От одним з таких умільців у них, в Академії, був фотограф Калечиць. Він і стаціонарно знімав і разом із науковими співробітниками трусився в кузові академічної полуторки під час літніх експедицій. Чи до Остра, чи до Луцька, чи у Великі Сорочинці знімати архітектурні пам’ятки. Скрізь їздив.
Крім того, що він добре виконував свою академічну роботу, він, як і всі майстровиті люди того часу, халтурив. Але робив халтуру зовсім не халтурно. Найчастіше він одержував замовлення від художників, що намагались вступити до спілки. Бо свої роботи претенденти мали подавати у фоторепродукціях. Не залежно від того, чи це живопис, графіка чи скульптура. Фото разом із всякими папірцями-документами персони надсилали до Москви. Адже було таку «вертикаль» побудовано, що без московського «одобрєнія» і Рембрандт не потрапив би до якоїсь республіканської спілки художників. Ото була вертикаль, так вертикаль! Але скільки ж для того, щоб збудувати ту вертикаль довелося «замочіть в сортірє» незгодних?
далі буде
