Мокрі фото (продовження)
Jun. 23rd, 2014 06:43 pmУ 1952 році Страна Совєтов відзначала 100 річчя з дня смерті М.В.Гоголя. І тоді, до цієї от дати тьотя Надя зробила портрет Гоголя. Барельєф у овалі, в натуральну величину. Гіпсовий відливок, власноручно допрацьований, вона подарувала батькові. Гарний вийшов портрет. Він у нас багато років висів на стіні над моїм столом. Тільки от не пам’ятаю, з яого був оригінал на виставці – чи бронзовий, чи теж гіпсовий, але тонований під бронзу ...
Ну, а дядя Ваня теж малював, але не в порівнянні з тим, скільки часу він витрачав на фотографії.
Так от – у сусідів Косаревських житло обігрівалось буржуйками. Їхні іржаві труби виходили крізь вікна на вулицю. А палили в той час дровами і вугіллям. Вугілля населенню продавали поганеньке. Як правило, брикети бурого вугілля. Але всяким державним, але дрібним, людям по талонах відпускали добре вугілля. На дров’яних складах-магазинах не пам’ятаю щось соснових поліняк. Все листяні породи. Часом привозили поліняки якоїсь однієї деревини. Коли на склад, а він навкіс, на другому боці Смирнова-Ласточкіна, завозили багато вільхи, тоді для батька і дяді Вані випадала прекрасна нагода.
Бо коли палили вільхою на ніч, то вранці з димарів буржуйок звисали бурульки. Світлі й прозорі. Таки прозорі, але коричнево-золотавого кольору, як рідка кава із цикорію. Отоді дядя Ваня і мій батько збивали ті бурульки і складали у здоровенну бляшану банку з-під якихось американських консервів. Потім бурульки висипали до каструлі і починали на плиті розтоплювати коричневі бурульки, а далі їх випаровувати. Випаровували досить довго, бо на малому вогні і до певної консистенції. І, зрештою, виходила прекрасна, коричнево-золотава фарба. Ну, власне, не фарба, а коричневе чорнило, типу сепії. Лягало коричневе чорнило на папір рівненько, без усяких розводів чи осаду. Якщо ви пригадаєте сепії Тараса Шевченка, зроблені ним у засланні, то колір розчину з бурульок був саме такий.
далі буде
Ну, а дядя Ваня теж малював, але не в порівнянні з тим, скільки часу він витрачав на фотографії.
Так от – у сусідів Косаревських житло обігрівалось буржуйками. Їхні іржаві труби виходили крізь вікна на вулицю. А палили в той час дровами і вугіллям. Вугілля населенню продавали поганеньке. Як правило, брикети бурого вугілля. Але всяким державним, але дрібним, людям по талонах відпускали добре вугілля. На дров’яних складах-магазинах не пам’ятаю щось соснових поліняк. Все листяні породи. Часом привозили поліняки якоїсь однієї деревини. Коли на склад, а він навкіс, на другому боці Смирнова-Ласточкіна, завозили багато вільхи, тоді для батька і дяді Вані випадала прекрасна нагода.
Бо коли палили вільхою на ніч, то вранці з димарів буржуйок звисали бурульки. Світлі й прозорі. Таки прозорі, але коричнево-золотавого кольору, як рідка кава із цикорію. Отоді дядя Ваня і мій батько збивали ті бурульки і складали у здоровенну бляшану банку з-під якихось американських консервів. Потім бурульки висипали до каструлі і починали на плиті розтоплювати коричневі бурульки, а далі їх випаровувати. Випаровували досить довго, бо на малому вогні і до певної консистенції. І, зрештою, виходила прекрасна, коричнево-золотава фарба. Ну, власне, не фарба, а коричневе чорнило, типу сепії. Лягало коричневе чорнило на папір рівненько, без усяких розводів чи осаду. Якщо ви пригадаєте сепії Тараса Шевченка, зроблені ним у засланні, то колір розчину з бурульок був саме такий.
далі буде
no subject
Date: 2014-06-23 06:44 pm (UTC)no subject
Date: 2014-06-28 08:00 pm (UTC)no subject
Date: 2014-06-28 09:18 pm (UTC)no subject
Date: 2014-07-01 06:20 pm (UTC)no subject
Date: 2014-07-01 06:25 pm (UTC)