Мокрі фото (продовження)

[yurlogvyn]

Батько ці перспективи проектів робив швидко і блискуче. Єдине, що дуже часто гальмувало роботу, то холоднеча в майстерні і акварель поволі і погано сохла. Адже в неділю котельні не працювали. Бо часто батько міг робити перспективи тільки по неділях, коли в майстернях ніхто не працював.
Перспективи робились, як правило, великі або дуже великі. На найбільших креслярських дошках і на рулонному креслярському папері. Тому й акварельної фарби, як її не заощаджуй, витрачалось дуже багато.
І от тоді батько з дядею Ванею Косаревським, своїм колегою по Академії і приятелем, змудрував таку собі річ.
Косаревські, дядя Ваня, тьотя Надя та маленький їх син Сашко жили на Смирнова-Ласточкіна у старезному, двоповерховому міщанському будиночку. Точно, що побудови середини ХІХ століття, якщо не раніше. Сьогодні на саме тому місці і на місці сусідніх всяких халуп височіє той здоровенний торгівельний центр на Львівській площі. Мешкали Косаревьскі на другому поверсі. Щоб зайти до них, з двору піднімались дерев’яними рипучими зовнішніми сходами на малесеньку, вузесеньку веранду. І тільки з неї вступали до їхньої невеличкої оселі.
Тьотя Надя тоді вчилась в Художньому інституті, зовсім поруч, рукою подати. Пам’ятаю, як вона ліпила з глини молодого товариша Сталіна серед якихось аборигенів Сибіру. Щось він там їм проповідував. Епоха була така – найвидатніші скульптори, живописці (графіки аж до «оттєпєлі» не були у фаворі) зображали вождів у всій славі, апофеозі, так би мовити. Для початкуючих чи не дуже активних і здібних лишалась вікова периферія – всякі там молоді роки чи й дитячі. Теж культові твори, але для капличок, а не для пролетарських храмів. А, взагалі, тьотя Надя вирізнялась дивною працездатністю, старанністю і наполегливістю. Пам’ятаю, я вже в художній школі вчився, як батько кинув про її справи: «І талант є, і дивна працездатність ... Їй би ще трохи культури ...»

далі буде