Птахи (продовження)

[yurlogvyn]

Пам’ятаю, що й у 53 році коли приходив у гості до діда Ілька і баби Марійки Березняків, то було чути на їхньому кутку, як сухо і дзвінко клацає ткацький верстат. І нікому тоді не спадало на думку робити з конопель анашу. Або, як кажуть араби «аль гашиш», що значить – «травичка». Хоча ті сільські хлопці, які служили чи в Закавказзі, чи в Середній Азії, пробували курити «травку». Але, як вони мені оповідали, тоді, на початку 50-х років, це зілля їм геть не сподобалось, бо «після того дурману страшенно жерти хочеться!» Казали, що проти доброї сливовиці травичка – ніщо!...

Ліворуч, під високим нефарбованим парканом продавали і дорослих кіз і козенят. Там же в рогозових кошиках лежали гуси, качки та кури ... Там і тоді я вперше побачив індиків, бо до того я їх ніколи не бачив. І вони мені сподобались своїми смугастим пір’ям на широкому хвості й крилах. Ті тварини, кози, козенята, кролі та свійські птахи продавались сюди ліворуч, ближче до трамвайної колії.

По центру і праворуч у провулок завертався голубиний ряд. Сільських продавців тут не було. І покупці і продавці, і глядачі – всі, як один, міські, київські. Кепки зі страшними дашками – «аеродромами», чорні довгі пальто, бушлати, дуже зрідка кухвайки і чоботи. Але чоботи в голуб’ятників – хромові, з рипом. Через слово, через матюк, і продавці, і покупці вишкірялись у посмішці і зблискували фіксами. Ще знаком приблатньонності була «папіроса», звичайно ж, дорогий «Казбек» в кутку розпущених варг. Під час трогу її перекидали з одного кутка рота в інший. Від мастей, розмірів, назв і цін голубів аж мерехтіло в очах і лящало у вухах. Вже не пам’ятаю тих назв і жаргону голуб’ятників.
далі буде