yurlogvyn

Отож, кажу – будинок на самім початку Ярославового Валу біля Золотих воріт. Він із червоної цегли, вгорі вежа зі шпилем. А внизу під еркером, над вхідними дверима і під’їздом, - крилаті чорти-песиголовці. І ще там по обох боках під’їзду вросли в землю здоровенні кулі, чи то чавунні, чи то кам’яні. Не розібрати, бо коли оглядав їх останній раз, то були чимось зашмаровані ... Зразу, за якихось два-три метри, праворуч від парадного і під’їзду, вхід до картинної галереї, антикваріату там всякого, чи що. Не називатиму, чия то галерея. Бо я в ній не був, хоча про господаря багато чув. Тому мова не саме про цю галерею, чи салон, чи що там ... А про те, що якось забагато тих галерей з’явилось у Києві. І всі продають дорогі антикварні цяцьки. Я до тих галерей не заходжу. Не так «упакований», не такий на мені «прикид», щоб залазити в ці «артистичні шопи». Це вже для головних знакових фігур нашого часу – адвокатів, депутатів, дилерів і кілерів ... До галерей «по справі» заходять люди із стосами баксів. За які цим крутим впаяють справжню знахідку ХІХ чи ХVІІІ століття, зроблену позаминулого року. Тепер той, хто напхався баксами і євриками, дуже високої думки про себе. Думає, що він один такий неповторний та ушлий. Ні, вельмишановні панове бізнесмени та бізнесвумени, пардон, гешефтсмани. Урвавши свого куша, ви автоматично стаєте в «паравозік дружби». Ви «імєєтє» тих, хто перед вами виставився дупою, а ті, перед ким ви виставились дупою «імєют» вас! Не вірите? В.В.П. та головний феесбешник Росії Патрушев за великі гроші (не гривні) понакупили собі Айвазовських, Прянішнікових, Саврасових, Маковських ... Не знаю, чи їхніми консультантами були мистецтвознавці в штатському з їхньої контори, чи емведешні тренери із дзюдо, але що в «сухом остатке?» Та біля чверті картин в обох збірках – «пастіжі» (так пише рашен ліберті преса). Простіше – фальшивки. А тут у нас, в окупованім грошовитою урлою стольнім граді все галереї та галереї і все з оригіналами та раритетами. Просто якийсь сеанс із репертуару Воланда і К^о...

А зараз зайти і в під’їзд і в парадне і далі на сходи – все на замочках, все на ланцюжках. Де й камери прямої наводки поставили.

Тоді, у сорок п’ятім, замків на дверях не було.

Ті батькові знайомі, до яких ми повзли на гору високими кам’яними сходами, а може співучні по Харкову, архітектори, які раніше перебрались до Києва, жили на останньому поверсі.

То під їхньою опікою ми поселились на сходовому майданчику. Склали під стіну свої лахи і клунки із запасом харчів. Батькові ті харків’яни дали креслярські великі дошки. Ними відгородились від кам’яних перил . І з другого боку від дверей, щоб не заважати господарям. На тих сходах ми й прожили два місяці.
далі буде