yurlogvyn

Як під таку рідкісну погожу годину, товклося коло Собору безліч самосійних і заморських туристів. Бренькав черговий декоративний кобзар, клацали і блимали спалахами фотокамери... А моєї вузлуватої, гулястої, товстенної липи не було на звичному місці панорами! Лише велетенський чорний пеньок з покрученими коренями-ґулями і купки золотавої тирси...
...Отож, я примощувався на товстих покручених коренях однієї липи і товстим чорним грифелем олівця "негро" на пребілому папері виводив всі гулі та звиви стовбура. А на тонких гілочках серпанком завис світло-зелений молодий лист. Чорний оксамит віковічного стовбура і наче спалахи найніжнішої квітневої зелені.
Робочий день наближався до кінця. І як пам'ятаю, це було в суботу бо уроки я відклав на завтра, як налагодився малювати липу., А тоді і в суботу працювали. Що там робилося на дзвіниці і коло неї я не зауважив, бо стовбур моєї улюбленої липи якраз і перекривав дзвіницю. Я так захопився вимальовуванням найбільшої гулі, що і не зчувся, як у мене за спиною став батько.
- Вже досить. Закінчуй малюнок. Пішли додому, а тоді на дзвіницю.
Той день був сонячний, а я може години три все дивився на білий-пребілий папір Тому коли ми зайшли до нашого парадного і ступили на гранітні вищерблені сходи, я вмить осліп. Очі наче заливала червоно-зелена темрява. Якось воно перед очима мінялось - то червоне, то зелене напливало. Щоб не перечепитись і не полетіти вниз, я завжди хапався за покопирсаний дерев'яний поручень і тоді вже впевнено дріботів униз. Як завжди, десь на середині сходів напливав сморід цього глибоченного і темного підвалу. Смерділо помиями, перепаленою цибулею, їдучим рибним духом від пересмаженої камбали і гасовим чадом. В мороці довгого коридору фуркотіло одночасно кілька примусів. Точнісінько такий був шум як зараз на аеродромі, коли починають працювати двигуни турбореактивних лайнерів. А от навпроти наших дверей не сичав оскаженілий примус. Нам слугувала "кєросінка", хоча чаду було від неї чи не більше ніж від примусу. Але бабуся Мінна боялась, що примус в її руках вибухне.
Поки я так-сяк висьорбав тарілку ріденького картопляного супу, заправленого манною крупою та випив склянку "клюквенного" киселю, від якого у мене завжди була згага, батько поскладав усе своє причандалля. А благенькі штани в смужечку він змінив на брезентові кольору хакі і замість білої ситцевої сорочки вдяг свою заповітну гімнастьорку.
На вільному місці перед дзвіницею, де не було навалено здоровенних куп вапна, піску, цегли та велетенських стосів дошок, все горіло золотом розквітлих кульбаб. Ладанно пахло живицею і відворотне тхнуло якоюсь кислятиною від купин вапна.
Не знаю чому, а на риштуваннях ще були робітники, хоча робочий день кінчився десь із годину тому.
далі буде